Втрати економіки України через поганих доріг сьогодні обчислюються десятками мільярдів гривень. Проблеми транспортної галузі позначаються на всіх сферах народного господарства і не сприяють розвитку зовнішньої торгівлі. Чому політика держави виявилася неефективною для збереження транспортної інфраструктури, не кажучи вже про її розвиток?

Потенціал: не використовуємо навіть наполовину

Україна володіє унікальним транспортно-транзитним потенціалом, вона знаходиться в географічному центрі Європи і при цьому входить до числа найбільших держав цієї частини світу. Не дивно, що по території країни проходять найбільш значущі європейські маршрути. Україна перетинають 18 доріг європейського значення, у тому числі три пан'європейських коридору №№ 3,5,9 загальною протяжністю 5240 км.

Саме на автомобільний транспорт в країні припадає найбільший обсяг вантажоперевезень. Так, за підсумками 2014 перевезено більше мільярда тонн вантажів (без урахування АР Крим та зони АТО), що в рази більше, ніж ті ж показники на інших видах транспорту. Найбільш популярний цей вид транспорту і в пасажирських перевезеннях. Однак транзитний потенціал країни сьогодні використовується менш ніж наполовину.

Головна причина - транспортна інфраструктура країни недостатньо розвинена. Мережа автомобільних доріг загального користування має протяжність 169,5 тисячі км (з урахуванням АР Крим та зони АТО), магістральна мережа (доріг міжнародного значення та магістральних автодоріг) - 8,6 тисячі км, що дорівнює всього 5% від загальної протяжності доріг країни. Дороги 1-ї категорії, які повинні бути платними, становлять лише 1% від загальної протяжності автомобільних доріг загального користування.

Щільність всієї дорожньої мережі становить 281 км / тис. км2, магістральної - 14,3 км / тис. км2. Цей досить низький показник підкреслює важливість доріг місцевого значення. Щільність мережі магістральних автодоріг в перерахунку на тисячу жителів становить в Україні 0,19 км / тис. чол. Для порівняння в інших країнах цей показник: Франція - 0,31 км / тис. чол., США - 0,32 км / тис. чол., Німеччина - 0,64 км / тис. чол., Бельгія - 1,35 км / тис. чол.

Однак навіть така порівняно неплотная мережа автодоріг сьогодні в дуже поганому стані, близько 90% доріг потребують ремонту. Багато великих міст не мають завершених об'їзних доріг, жоден європейський транспортний коридор повністю не відремонтований, практично всі автомобільні шляхи України проходять через населені пункти, що суперечить вимогам до міжнародних трасах і знижує швидкість руху. На автомобільних дорогах налічується більше 16000 мостів і шляхопроводів (загальна протяжність 381,9 тисячі погонних метрів), 9,5 тисячі з них не відповідають сучасним нормам і фактичному навантаженню, а 702 моста потребують термінового ремонту.

Історія: якість доріг - не пріоритет

Проблемна ситуація в дорожній галузі формувалася роками. Після здобуття країною незалежності мережа автодоріг розвивалася до 1996 року, коли максимальна її протяжність становила 172,5 тисячі км, з них 163,9 тисячі км з твердим покриттям. Сьогодні, якщо не брати до уваги окуповані території, цей показник - 163 і 159,4 тисячі км відповідно.

У 1994 році був створений указом президента Укравтодор, а перша концепція реформування транспортного сектору економіки прийнята тільки в 2000 році і охоплювала всі види транспорту. Вже тоді галузь опинилася в глибокій кризі. Починаючи з 1991 року в рази впали обсяги вантажоперевезень, матеріально-технічна база була сильно зношена, а бюджетних коштів не вистачало. У цій концепції була позначена проблема відсутності інвесторів, необхідність будівництва концесійних доріг.

Потім, була прийнята Державна програма забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях міст, інших населених пунктів і залізничних переїздах на 2003-2007 роки. Програма хоч і включала в себе пункт про приведення доріг у належний стан, але була в більшій мірі зосереджена на організації дорожнього руху. У 2005-му окремо прийняли програму розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 роки, однак вона стосувалася не тільки автодоріг і, як вже зазначалося вище, міжнародні коридори - це менше 5% від всієї дорожньої мережі країни.

Перша, присвячена власне дорожній інфраструктурі програма, була прийнята на 2007-2011 роки. На її виконання направлено 62,2 мільярда гривень, що становить 93% від орієнтовних обсягів фінансування. У рамках програми збудовано та відремонтовано 4,2 тисячі км автомобільних доріг, у тому числі за рахунок міжнародних фінансових організацій 473 км, а також 5,5 тисячі погонних метрів мостів. Проте притягнути концесіонерів, як планували автори документа, так і не вдалося. Також у цей період діяла Державна цільова програма підготовки Євро-2012, по якій відремонтовано 2000 км доріг.

Перспективи: великі плани і порожній бюджет

Сьогодні в Україні діє Державна цільова економічна програма розвитку автомобільних доріг загального користування на 2013-2018 роки. Вона передбачає ремонт 30,7 тис. Км доріг, в першу чергу, на підходах до великих міст і на магістралях з високою інтенсивністю руху. Крім того, заплановано побудувати і реконструювати 2,2 тис. Км автодоріг за сучасними європейськими стандартами з відповідною дорожньою інфраструктурою, зокрема, за напрямками автомобільних транспортних коридорів.

Передбачається, що реалізація програми створить близько 71 тисячі робочих місць безпосередньо в дорожній галузі, будівельної індустрії, дорожньому машинобудуванні та сфері обслуговування об'єктів придорожньої інфраструктури. Крім того, стартувала чергова реформа дорожнього господарства. Перший етап, розрахований на 2015-2016 роки, передбачає реформування державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України». Запланована передача автомобільних доріг місцевого значення місцевим органам виконавчої влади, а також підготовка концесійних та інших проектів за участю приватних інвесторів. Другий етап передбачає створення дорожнього держфонду, інформаційно-аналітичної системи управління дорожнім господарством, а також введення довгострокових контрактів на експлуатаційне утримання автодоріг і впровадження нової системи оцінки роботи підрядника.

За підсумками 2013 із запланованих обсягів будівництва та реконструкції в сумі 4400000000. Гривень профінансовано лише 1,4 мільярда гривень, з капітального ремонту з передбачених 1,2 мільярда профінансовано - 208,9 мільйона гривень, поточний середній ремонт - з 7, 8 млрд. профінансовано лише 2,3 млрд. гривень. У 2014 році динаміка ще гірше: програма профінансована на 71% від планових обсягів (у тому числі дорожні роботи - на 49%).

Таким чином, вже сьогодні зрозуміло, що програма, успішність якої і до кризи викликала сумніву, не буде виконана. Державна політика в питаннях розвитку мережі автодоріг показує, що пріоритети постійно змінюються і робота ведеться не системно - безпека, екологія, європейські магістралі ... Програми приймаються з перервами, паралельно діє декілька документів. Зрештою уряд прийшов до того, що транспортна інфраструктура потребує окремої уваги та комплексного підходу, але бюджетних коштів та раніше не вистачало, а сьогодні будівництво нових доріг за рахунок держави взагалі припинено.

Спроби залучити інвесторів також виглядають непереконливо. На участь в єдиному концесійному проекті претендують компанії, які вже безуспішно бралися за цей же об'єкт. Єдиний ефективний на сьогодні інструмент фінансування - кредити європейських банків, але боргові зобов'язання теж потрібно виконувати.

Можна зробити висновок, що розвиток дорожньої інфраструктури ніколи не було пріоритетним для держави, галузь фінансувалася за залишковим принципом. Як зазначено в актуальній програмі розвитку автодоріг, рівень фінансування дорожніх робіт за останні 10 років склав всього 14-34% від мінімальної потреби, визначеної фахівцями Державного дорожнього науково-дослідного інституту. Висока собівартість перевезень і транспортної складової продукції роблять неконкурентоспроможними вітчизняні товари на світових ринках, перешкоджають розвитку економіки. Україна щороку втрачає 4% ВВП через поганих доріг. У той же час світовий досвід показує, що інвестиції в розвиток доріг - це потужний інструмент соціального та економічного розвитку країни. Галузі необхідні принципово інші підходи, більш ефективні механізми державно-приватного партнерства, які б дозволили транспортній сфері розвиватися і стати локомотивом української економіки.